У стародавні часи в народі Пу-Ер хоч і був широко відомий, його якість не могла зрівнятися з якістю королівського пуеру або Гунтіна.
Уже в перші роки періоду Даогуань у «Записах про чай Пу-Ер» Жуан Фу чітко зафіксовано час збору врожаю, метод виробництва, а також те, що в листопаді для цієї мети зривали дуже дрібні листочки з білими ворсинками, які називаються Мао Цзянь.
Це означає, що весь королівський чай пу-ер, ввезений у той час до двору, виготовляли з бруньок найкращих диких дерев. Після того, як двір збирав усі чайні «вершки», «корінці», що залишилися, дозволялося збирати і продавати приватним особам.
У той час тільки королівська сім'я могла вживати Гунтин Пу Ер, який був символом статусу, а простий люд не мав змоги не те що спробувати його, а навіть і понюхати.
Самі батьки-засновники династії, ті самі три династії, що допомагали спадкоємному принцу зійти на трон, могли лише іноді дегустувати імператорського Гунтіна на прощальному «бенкеті тисячі людей похилого віку» (аналог сучасної «Lifetime Achievement Award»), коли ті досягали похилого віку й ішли на спочинок у рідні провінції.
